Страшнішої кари нема,
Відчувати серцем,
Як сніжинки падають,
Коли минуле згадують.
Боляче, наче в лещатах зажалось,
Бо щось неприємне згадалось,
Або коханням омріяне,
Серце сіллю засіяне.
Тяжко, коли чути повинен серцем,
А розум далеко, повинен бути взірцем,
Та сили нема вже сприймати,
Коли над дитиною плаче мати.
Або сивий дід про допомогу волає,
Серце болить та Душу крає.
Чому ж я такою вродилася?
Чим же перед світом провинилася?
Для чого біль в тисячу разів відчуваєш сильніше?
Коли серцем сприймаєш а не чимось іншим.
Як змінитися? Щоб не страждати,
Серцем стомилася кохання відчувати,
Або щось не приємне,
Конец ознакомительного фрагмента.